Біографія письменника

Петро Мідянка

(1959р)

Український поет, педагог, член Національної спілки письменників, член українського ПЕН-клубу, постмодерніст, перекладач, краєзнавець.

Петро Миколайович Мідянка народився 14 травня 1959 року в селі Широкий Луг Тячівського району Закарпатської області. Його батьки: Микола Олексійович та Ганна Іванівна, прості селяни, кожен з них вже був одружений і мав дітей від попереднього шлюбу.   Петро це їхня єдина спільна дитина. Дитинство провів у рідному селі, де закінчив восьмирічну школу. Навчання продовжив у Хуському інтернаті, де заявив про себе, як про талановитого та здіброго учня. Тому за підтримки мами та брата (по материнській лінії) вирішив продовжити навчання на філологічному факультеті Ужгородського державного університету, після закінчення якого повертається в рідне село.  Він вирішив  “жити в світі, де Широкий Луг хизується не новими парканами за ненормальні гроші, а ендеміками та давніми таємницями”.

У рідному краї розпочав педагогічну кар’єру. З 1982 року працює вчителем української мови і літератури в загальноосвітніх школах сіл Новоселиця і Тисолово. А 1998-му році дебютує на Всеукраїнському конкурсі “Вчитель року”. Викладає ще й зараз.

Як поет, Мідянка дебютував у 1974-му році у закарпатській пресі та у журналах “Дніпро” і “Вітрила”. А його першу збірку “Поріг” видано в 1987 році, коли поетові було майже тридцять.  Відтоді він написав ще десять поетичних збірок, найгучніші серед яких: “Фараметлики”, “Трава Господня”  “Дижма”, “Ужгородські кав’ярні”, “Вірші з поду”, “Ярмінок”, ” 40 сонетів і гербарій”. Вірші Мідянки  перекладено багатьма мовами: угорською, англійською,  сербохорватською, російською. Окремими книжками вони вийшли у Словаччині та Чехії. Поета вважають одним із найяскравіших представників покоління “вісімдесятників” і постмодерного дискурсу загалом.

Дружиною письменника, вже в зрілому віці стала письменниця з Ужгорода – Людмила Семенівна Загоруйко, жінка покинула місто і переїхала жити в село, де разом з чоловіком пропагують зелений туризм. Подружжя радо зустрічає гостей та частує запашною кавою на “Віллі Ай – Петрос”. На питання, чому не одружився раніше, поет відповідає, що “він обрав поезію,пожертвувавши майбутньою сім’єю та дітьми.”
Найбільше митець полюбляє каву, і готує її п’ятнадцять разів на день, “неперевершену, ресторанної густоти та рівномірності, розливає по філіжанках та з чашкою кави починає писати поезію”. 

Його поезії багаті на діалектизми, архаїзми, топоніми та власні назви. На питання, що вплинуло на формування його творчості, автор відповів: «Я вважаю, що моя творчість виросла на певному ґрунті. Вона виросла з цієї місцевості, де я живу, де я пишу, де я творю. Виросла не в короткому часовому періоді, а в історичній тяглості кількох поколінь. Ці покоління поєднуються з різними державними формаціями, але це були одні люди. Це був один рід. Творчість не з’явилася на голому місці, ані з якихось книжних анналів».

Лауреат премій: “Благовіст” (1995), “Бу-Ба-Бу” (1995), літературної премії ім. Ф. Потушняка (1999), переможець книжкового рейтингу “ЛітАкцент року — 2008” у номінації “Художня література”, Національної премії України імені Тараса Шевченка (2012) за збірку поезій “Луйтра в небо”.

Найвідоміші збірки: “Поріг” (1987), “Осередок” (1994), “Фараметлики” (1994), “Зелений фирес” (1999), ” Правда Господня” (2001), “Ярмінок” (2008),  “Луйтра в небо” (2010), ” Вірші з поду” (2011), “40 сонет і гербарій” (2013).